Андрій Мизовець: «Вільний ринок газу діє лише в сегменті промисловості»

Президент асоціації «Газові трейдери України» – про те, як торгувати газом в Україні, кому на користь пішли реформи, як подолати монополію облгазів та чого чекати від російських газових компаній

ДЖЕРЕЛО: MIND

В Україні за останні чотири роки відбулася лібералізація газового ринку. Стало набагато простіше імпортувати цей енергоносій із Заходу, з’явилися біржові майданчики для торгів будь-якими обсягами, ціна напряму корелюється з ціною на європейських торговельних хабах. Активний розвиток отримали компанії-газотрейдери: на сьогодні видано понад 650 ліцензій.

Серед них є багато дрібних гравців ринку, які обслуговують одну юридичну особу, тобто самих себе: це металурги, відгалуження аграрних холдингів або невеликих виробничих структур. Кількість активних трейдерів – близько сотні (вона коливається залежно від сезону), а потужних – не більше 25–30.

Mind поговорив із президентом асоціації «Газові трейдери України» Андрієм Мизовцем про проблеми, виклики, побоювання та перспективи роботи учасників вільного ринку газу в Україні.

Трейдери та вільний ринок

– Яку частину ринку газу можна назвати «вільним ринком»? 

– Газовий баланс України складає трохи менше 30 млрд кубів на рік, за результатами 2019-го вийшли на 29,8 млрд кубів.

Вільний ринок газу діє лише в сегменті промисловості та складає 10 млрд кубів на рік. Найвищий сезон споживання – з жовтня по квітень.

– Скільки компаній ви об’єднуєте, як визначається «статус» трейдера?

– До Асоціації входить 37 компаній, серед яких багато хто працює на ринку понад 15 років. Для оптових постачальників, які займаються звичайним перепродажем природного газу, ліцензія не потрібна, достатньо зареєструвати юридичну особу і укласти договори з оператором газотранспортної системи – нині «Оператор газотранспортної системи України» (ОГТСУ). Ліцензії потрібні тим компаніям, які постачають газ безпосередньо споживачеві.

– З яких джерел постачається газ?

– Українські приватні газовидобувні компанії та імпорт – Польща, Угорщина, Словаччина. Наше законодавство майже повністю приведене у відповідність до європейського, що дає можливість спокійно працювати з західними партнерами. У 2019 році були спроби експорту газу з України, вони хоч і тестові, але показали, що система працює.

– Чи є в Україні великі оптові постачальники, чим їх приваблює наш ринок?

– Є великі вітчизняні трейдери та фірми-представники іноземних компаній, які масово заходили в Україну у 2016–2017 роках. Це Trafigura, Engie, DufEnergy, Trailstone и MET Gas, AxpoTrading та інші. Практично всі великі гравці займаються й подальшим перепродажем газу.

Ліквідним вважається ринок, на якому відбувається найбільша кількість перепродажів так званої молекули газу з моменту її видобутку або імпорту до моменту доставки до споживача. Зараз ми дійшли до показника, коли наш ринок можна назвати високоліквідним.

– Як змінилися умови роботи трейдерів за останні роки? 

– Зникла монополія на ринку газу для промисловості. У 2012–2013 роках частка «Нафтогазу України» там складала до 90%, зараз не перевищує 10%, у кращі місяці 2019-го піднімалася до 15%.

Раніше ресурс газу був один – приватні газовидобувники, які пропонували до 2 млрд кубів газу на рік. За останні роки обсяг ринку зріс до 10 млрд, відповідно, вітчизняний приватний видобуток збільшився до 5 млрд кубів.

Збільшилася й кількість джерел імпорту газу. Ціна стала ринковою і визначається балансом попиту і пропозиції. Газ можна купити в будь-який день на будь-який період – квартал або місяць, чи на добу наперед, і це не проблема порівняно з попередніми часами, коли на ринку, дійсно, був дефіцит газу.

Ми знаходимось у правильному ринковому середовищі. Але говоримо лише про сегмент промисловості, що складає 30% балансу споживання.

– Чи допомогли вам біржові торги?

– Біржа – дуже потужна складова у розвитку вільного ринку, передовсім як фінансова складова. Ринкова ціна газу змінюється щогодини, чи  щохвилини. Знаходячись в глобальній мережі, перевірити її дуже просто, і це збільшує довіру між постачальниками та споживачами. Можна згадати аварію на австрійському хабі Баумгартен у грудні 2017 року, тоді в Європі протягом години ціна злетіла утричі, і за той же проміжок часу аналогічно збільшилася ціна в Україні.

Біржа показує картину конкуренції, і, як не дивно, зміцнює відносини. Є багато прикладів, коли споживачі змінювали на деякий час постачальників, а потім поверталися до тих, з якими працювали давно. Комфортність і впевненість у тривалих відносинах переважає.

Про контроль над споживанням газу

– В Україні майже рік діє система добового балансування газу. Який зиск отримали споживачі та постачальники?

– Україна довго намагалася впровадити систему добового балансування, її запускали з чотирьох спроб, перші три назвали тестовими. Були проблеми із програмним забезпеченням, навіть відкривали карні справи, бо куплена програма виявилася недієздатною. Закінчилося тим, що IT-команда з «Укртрансгазу» (УТГ) розробила власну платформу, яка дозволила запустити щоденне балансування.

Систему запустили 1 березня 2019 року. Перші дні були нервові для всіх, та з часом важкі моменти виправили. Спочатку небаланси складали під 2 млрд кубометрів газу на місяць, а за два місяці зменшилися до 200 млн кубів, тобто вдесятеро.

– Які найбільші проблеми постали?

– Не було приділено належної уваги фінансовому стану тодішнього оператора – «Укртрансгазу», хоча ми попереджали про можливі проблеми. Згідно з Кодексом ГТС, якщо в учасників ринку лишається газ, неспожитий споживачами, УТГ примусово викуповує його з дисконтом 10% до ціни постачальників. І навпаки, якщо за підсумком дня у постачальника «мінус», тобто, негативний баланс, то УТГ примусово продає йому газ з націнкою 10%, щоб портфель збалансувався чітко в нуль. 

Ніхто не очікував, що до УТГ будуть «перетікати» надвеликі залишки газу. Система внесення даних з боку облгазів була недостатньо об’єктивною, щоб постачальник кожного дня міг балансувати портфель своїх замовлень чітко в нуль. За законодавством, облгаз може до 8 числа кожного місяця внести дані по споживачах, які він хоче змінити, за весь попередній період. А постачальник працює цілий місяць, не маючи цих даних.

Після кількох місяців такої роботи виявилося, що УТГ отримав значні обсяги «зайвого» газу, і винен учасникам ринку великі кошти, яких у нього немає. Це стало серйозною проблемою – оплата за небаланси.

– Чи не було це спланованим шантажем системи щодобового балансування з боку певних облгазів?

– Можливо. Облгази з невідомих причин подавали до УТГ інформацію із завищеними обсягами споживання газу, яких насправді не було. Споживачі цей газ не використовували, а отже – і не платили за нього. А постачальники, користуючись некоректною інформацією, місяцями невірно балансували портфель по кінцю дня, вкладаючи власні кошти в ресурс.

 виникла ситуація, що в УТГ накопичилося багато газу, за який він, згідно з Кодексом ГТС, мав заплатити постачальникам. Але в УТГ цей газ ніхто не викупив, і він залишився без грошей і з величезними боргами. Так само без газу і без грошей залишилися трейдери газу.

І стало зрозуміло, що трейдери у своїй діяльності мають враховувати те, що контрагент не виконує своїх зобов’язань, які прописані в законі. І це – державний контрагент.

– Як вирішили ситуацію?

– УТГ до кінця літа подавав інформацію по небалансах, потім перестав, щоб не можна було перевіряти картину. Були гучні скандали, навіть застосовувався дипломатичний тиск, щоб УТГ розрахувався за газ, який взяв. Врешті-решт з великими постачальниками вдалося домовитися про реструктуризацію заборгованості, комусь на кращих умовах, комусь на гірших. З невеликими трейдерами теж розрахувалися.

Дуже не хотілося б, щоб в таку ситуацію потрапив новий оператор – компанія «Оператор газотранспортних мереж України». Зважаючи на новий транзитний контракт між «Нафтогазом» і «Газпромом», є побоювання, що новий оператор ГТС не отримуватиме всі належні кошти з боку «Нафтогазу».

– Виконавчий директор НАКу Юрій Вітренко заявляв, що НАК отримуватиме «малу частину» від цього контракту…

– Якщо проаналізувати фінансову звітність «Нафтогазу», то виявиться, що УТГ, який приносив холдингу основний прибуток, де-факто, завжди показував негативний баланс. Це загадка. Зараз у нас постала картина: з одного боку, оператор ГТС відокремлений, з іншого – основний його дохід формується транзитом російського газу, кошти за який отримує «Нафтогаз». Тому на ринку й існують побоювання, що кошти до нового оператора можуть не дійти.

«Побороли «Нафтогаз», поборемо й облгази!»

– У чому проблема подальшого розвитку вільного газового ринку?

– Ми не маємо вільного ринку в сегменті постачання газу побутовим споживачам. Для роботи там потрібні дві умови. Перша: постачальник повинен отримати ліцензію та укласти договір з побутовим споживачем. Друга – споживач не повинен мати боргів перед своїм попереднім постачальником.

На сьогодні майже всі компанії-постачальники належать «старим» облгазам, які в 99% штучно створюють борги споживачам і всіляко гальмують процес вільного ринку. Скажімо, я хочу постачати газ житловому будинку, і всі мешканці згодні, та облгаз гальмує цей процес. Виправити ситуацію і сприяти запуску ринку може регулятор – НКРЕКП. Чому вона цього не робить, сказати важко.

– Хто може змусити регулятора?

– Потрібна політична воля, хтось має пояснити чиновникам, що з 1 січня або 1 липня 2021 року в нас має стартувати вільний ринок для побутових споживачів. А гравцям ринку сказати: готуйтеся, приводьте свої бізнес-процеси у відповідний стан, бо є додаткові ліцензійні умови.

На сайті постачальника має бути особистий кабінет для побутових споживачів, має бути можливість оплати онлайн тощо. Це певні вкладення, які постачальники готові зробити. Побутовий ринок цікавий, бо населення платить близько 90%. Оскільки ми маємо незалежного регулятора, НКРЕКП у нас вже підпорядкована Кабміну, їй під силу це зробити.

– Наприкінці 2019 року НКРЕКП переглянула тарифи на вхід та вихід газу до ГТС всередині України, на вхід вони зросли на 11%, на вихід – зменшилися на 21%, як ви оцінюєте рішення?

– НКРЕКП запровадила європейську методику стимулюючого регулювання, і вона діятиме п'ять років. Тарифи стали адекватними, вони дозволяють планувати споживання та імпорт газу на довший період.

Для трейдерів чим більше джерел газу, тим краще. Але ми – українці, тож маємо дбати, щоб у першу чергу було більше українського газу. І ці тарифи на вхід до ГТС для наших видобувних компаній дуже важливі.

– Коли не було угоди про транзит, йшлося про те, що тарифи на вхід-вихід зростуть у рази, НАК лякав споживачів…

– Формування тарифів на вхід-вихід з ГТС треба оцінювати комплексно. Можна взяти всю ГТС, порахувати потужності на вході і сказати: транзит є, тож ціна за вхід має бути така, немає – тоді така. Але при відсутності транзиту можна ставити хрест на українській хімічній промисловості і частково металургії. Вони не витримають тарифів, і виникне ситуація, коли оператор газотранспортної системи отримає від регулятора ставки, які покривають його витрати, але більшість споживачів просто зупинять виробництво, бо тарифи зависокі.

Оскільки оператор ГТС – державний, потрібно враховувати інтереси споживачів, а не лише окремо взятого суб’єкта господарювання. Ми маємо під боком досить небезпечного сусіда, і треба думати, що станеться у випадку повного перекриття транзиту. Маємо бути готові до повтору 2009 року, проводити стрес-тести на регулярній основі.

Чим загрожує Україні прихід російських газових компаній

– Як ви оцінюєте транзитний контракт із Росією?

– Важко дати об’єктивну оцінку новому транзитному контракту, думаю, ще будуть дискусії. Україна мала на руках рішення Стокгольмського арбітражу, був проведений анбандлінг НАК «Нафтогаз України», і оператор ГТС став окремою юридичною особою. Були всі умови для підписання нового транзитного контракту за європейськими правилами, безпосередньо з ДК «Оператор газотранспортних систем України».

Всі прекрасно розуміли: санкції США спрацювали, «Північний потік» не запускається, потужності сховищ у Європі обмежені, бо всі вони заповнені, а у «Газпрому» величезні зобов’язання перед партнерами у Європі. Однак замість чітких європейських правил роботи і прямих взаємовідносин між замовником послуг і оператором ГТС у нас є посередник – «Нафтогаз».

– Як щодо інформації про вихід російського газу на український ринок?

– Прихід компаній з російським газом виключно для продажу на внутрішньому ринку України дуже сильно вдарить по стратегічній галузі для України – вітчизняному газовидобутку. Спочатку ми запускаємо сюди російську електроенергію, не аналізуючи наслідків для енергетичного комплексу. Тепер газовий ринок…Ми розуміємо, що це питання нашої енергонезалежності, про що ми говоримо ледь не на кожному публічному заході.

Росіяни «грають» у довгу: спочатку зайдуть на ринок, виставлять нижчу ціну, потім візьмуться за наші видобувні компанії: кого зможуть – перекуплять, кого не зможуть – виштовхнуть. І при цьому буде йти широка піар-компанія, що український газовидобуток дорогий, давайте використовувати лише ті свердловини, які приносять кошти…

Собівартість російського газу мізерна, їх газову промисловість свого часу будував увесь Радянський Союз. Тож наразі їхня фінансова подушка настільки серйозна, що дозволить десятиліттями постачати дешевий ресурс, аби вбити все місцеве. Коли вони добудують «Північний потік – 2» і пустять на повну потужність «Турецький потік», вони нам ще згадають про арбітраж при умові знищеного газовидобутку України.

– Можемо якось протидіяти?

– Перш за все потрібно прорахувати кумулятивний ефект: населення України вже платить ринкову ціну за газ. Якщо український газ коштує не 5, а, умовно кажучи, 6 грн, то зміксуйте його з іншим, дешевшим, і зробіть середню ціну. Тоді у нас будуть задіяні люди на виробництві, податки йтимуть в український бюджет, не треба буде платити валюту за кордон за ці куби газу. Будуть задіяні суміжні галузі видобутку, йтиме розвиток регіонів – це все взаємопов’язано.

Якщо конкретні люди не отримають прибуток, це не означає, що держава його не отримає від того, що буде купувати власний газ. Тому ще раз, газ власного видобутку, навіть коли він буде продаватися дорожче, – це наш захист від зовнішніх впливів, це наша енергонезалежність і це прописано в усіх раніше прийнятих і нинішній енергостратегії України.

– Цей сценарій реальний?

– Дивіться, Польща з 2023 року відмовляється від російського газу взагалі. Вони отримують скраплений газ від американців. Існують домовленості з суміжними операторами, можливо, та ж Німеччина постачатиме їм додатковий газ. Також тягнуть трубу з Норвегії.

Росія планувала постачати через «Турецький потік» до 20 млрд кубів, потім знизила до 16 млрд, а за фактом постачає лише 8 млрд кубів. Болгарія відмовляється від російського газу на користь азербайджанського та американського з терміналу СПГ у Греції. «Газпром» втрачає споживачів у Європі. У них залишається понад 20 млрд кубометрів газу, який потрібно кудись дівати. А Україна ось тут, поряд, під боком...

Фото: прес-служба асоціації «Газові трейдери України»

Нам потрібно слідувати енергостратегії в газовій галузі: розвивати інтерконнектори, як це робить увесь світ, та збільшувати власний видобуток.

– В Україні є потужні газові сховища. Їх можна використовувати також для розвитку енергонезалежності.

– Один із напрямків розвитку українського газового хабу на базі наших західних газосховищ – митний склад. За словами керівництва УТГ, вони не сподівалися, що у 2019 році буде такий великий попит на цю послугу, понад 2 млрд кубів було закачано до митного складу. Цим можна пишатися.

Механізм надійний і цікавий для іноземних партнерів, тому що газ не потрібно розмитнювати, а можна просто зберігати. І залежно від того, де буде цікавіша ціна, в ту сторону і направляти за потреби. З іншого боку, у нас підвищується завантаженість газових сховищ.

Нашу ГТС треба модернізовувати, оптимізувати її структуру, бо в нас уже немає Криму, немає частини територій Донбасу, і найближчим часом навряд чи вони повернуться. Навіщо нам тримати зайві потужності. Натомість треба більше труб-інтерконнекторів туди заводити, саме цей напрямок розвиває вся Європа. Подивіться на європейську карту трубопроводів, що було раніше, і що є зараз.