Чи зможе «Газпром» відмовитися від українського транзиту?

Навіть після добудови всіх обхідних газопроводів, "Газпром" не зможе повністю відмовитися від українського транзиту. Державний інтерес України – укласти довгостроковий контракт, який би покривав усі витрати на утримання "труби", незалежно від обсягів прокачування газу

Джерело: Конкурент

Транзитний контракт між НАК "Нафтогаз України" і ПАТ "Газпром" закінчиться 31 грудня 2019 року.

21 січня починаються тристоронні переговори між представниками України, Євросоюзу (ЄС) і Росії про умови поставок російського газу через Україну в Європу після 2019 року.

Якщо до 2020 року довгостроковий контракт на прокачування російського газу по території України не буде підписаний, частину української газотранспортної системи (ГТС) можна буде порізати на металобрухт. Внутрішнє транспортування газу не потребує таких потужностей.

Україна втратить близько $ 3 млрд на рік валютної виручки, яку отримує за транзит природного газу від "Газпрому".

Політично Росії вигідний такий сценарій. Однак є технічні проблеми при експорті газу, які "Газпром" не зможе вирішити без української труби. Чому?

На це питання відповідають самі росіяни. У грудні 2018 року аналітики Московської школи управління СКОЛКОВО Тетяна Мітрова і Олександр Собко опублікували аналітику "Один рік до моменту "Ч": в пошуках компромісу з українського газового транзиту".

У дослідженні проаналізовано обхідні транзитні шляхи "Газпрому" і перешкоди, які не дозволяють російському монополісту відмовитися від українського транзиту з 2020 року.

БізнесЦензор підготував стислий дайджест дослідження, верифікований з позиціями НАК "Нафтогаз України" і оператором української ГТС - ПАТ "Укртрансгаз".

Що таке українська ГТС

Система магістральних газопроводів України – одна з найбільших в світі. Пропускна здатність на вхід з боку РФ становить 288 млрд куб. м газу в рік. Пропускна здатність на виході – 178,5 млрд куб. м в рік. У тому числі з країнами ЄС – 142,5 млрд куб. м в рік.

Для порівняння, річна потужність всіх обхідних трубопроводів – побудованих і тих, що будуються "Газпромом" – не перевищує 180 млрд куб. м газу в рік. А весь експорт російського газу в далеке зарубіжжя в 2018 році склав близько 200 млрд куб. м в рік. 

 

 

Українська ГТС разом з газопроводом "Ямал - Європа" могли б повністю забезпечити транзит російського газу.

Однак політика Кремля спрямована на "економічне знекровлення" України. Зараз "Газпром" прокачує через Україну газ за залишковим принципом. Спочатку на максимум завантажує всі обхідні трубопроводи, а лише потім використовує український напрямок.

Не зважаючи на це, у 2018 році за інформацією "Укртрансгазу" (УТГ), транзит російського газу склав 86,8 млрд куб. м газу. У 2017 році транзит склав 93 млрд куб. м газу. 

 

Обсяги транзиту впали, незважаючи на те, що експорт газу з РФ в 2018 році виріс. Це пов'язано з тим, що в 2017 році газопровід "Північний потік" через ремонти частину року працював не на повну потужність.

 

Чинний "закупівельний" контракт

"Нафтогаз" і "Газпром" підписали контракт про поставку газу в січні 2009 року. Контракти на поставку і транзит строком на 10 років з української сторони підписав тодішній глава правління НАК Олег Дубина.

Угода була досягнута після переговорів тодішнього прем'єра України Юлії Тимошенко з тодішнім прем'єром Росії Володимиром Путіним.

Ціна газу по "закупівельному" контракту визначалася формулою, прив'язаною до цін "кошика" нафтопродуктів в РФ. Але під час укладання контракту ціна нафти становила $ 45 за барель. Надалі ціни на нафту почали зростати, "підтягуючи" за собою ціни на газ для України.

Ще однією проблемою для України став зафіксований в договорі принцип take or pay – "бери або плати". Мінімальний річний обсяг газу, який НАК зобов'язався викуповувати у Газпрому, становив 41,6 млрд куб. м.

Очевидно, Тимошенко погодилася на це, беручи до уваги прогнозоване зростання української економіки, яке не виправдалося. Крім того, після 2014 року Україна втратила споживачів газу в Криму, в частинах Донецької та Луганської областей.

Лицемірство Росії полягає в тому, що саме вона створила форс-мажор, який зробив неможливим дотримання умови "бери або плати", коли вона анексувала Крим і розв'язала війну на Донбасі.

Сьогодні річний імпорт газу з Європи в Україну не перевищує 11 млрд куб. м – в 4 рази менше того, що вимагав "Газпром" викуповувати за контрактом. З 2015 року Україна не купує газ у "Газпрому", імпортуючи його по реверсу з Європи.

У 2010 році за результатами так званих Харківських угод в контракт було внесено зміни. В обмін на продовження перебування російської військової бази в Севастополі, Володимир Путін дав "Нафтогазу" знижку на газ: 30% від ціни, але не більше $ 100 за тис. куб. м.

Після анексії Криму в 2014 році ця угода стала для росіян неактуальною і знижка була скасована. Сторони почали судові тяганини в Стокгольмському арбітражі.

У грудні 2017 року арбітраж виніс рішення по "закупівельному" контракту на користь "Нафтогазу". Арбітри скасували умову "бери або плати", а також визнали несправедливою формулу ціноутворення на газ для України з урахуванням російських котирувань.

В результаті закупівельна ціна на газ для України була знижена. І це означало зниження боргу "Нафтогазу" перед "Газпромом" до $ 2 млрд.

Обхідні потоки

Розуміючи, що Україна виходить з-під політичного впливу Росії, Кремль активізував будівництво обхідних трубопроводів, які повинні позбавити Україну транзитного газового коридору, а значить – доходів від прокачування російського газу. 

Газопроводи, що транспортують російський газ

Трубопровод	География	Мощность в год	Статус	Протяженность
"Северный поток", первая нитка	Из Ленинградской области РФ по дну Финского залива и Балтийского моря в Германию	55 млрд куб. м	Действует	1224 км
"Ямал - Европа"	Из Смоленской области РФ через Беларусь и Польшу в Германию	38 млрд куб. м	Действует	1598 км
"Голубой поток"	Из Краснодарского края РФ по Дну Черного моря в азиатскую часть Турции	16 млрд куб. м	Действет	1213 км
"Северный поток", вторая нитка	Из Ленинградской области РФ по дну Финского залива и Балтийского моря в Германию	55 млрд куб. м	Строится	1224 км
"Турецкий поток", первая нитка	Из Краснодарского края РФ по Дну Черного моря в европейскую часть Турции	15,75 млрд куб. м	Строится	1090 км
"Турецкий поток", вторая нитка	Из Краснодарского края РФ по Дну Черного моря в европейскую часть Турции	15,75 млрд куб. м	В проекте	1090 км
Украинская ГТС	Из Курской области РФ (основной вход) через Украину в Европу	142,5 млрд куб. м	Действует	1240 км

Політична зацікавленість російських качати якомога менше газу по території України перетворилася в економічну. У всіх обхідних газопроводах "Газпром" є співвласником, на відміну від кейса з Українською ГТС.

Щоб не платити партнерам за недозавантаженість трубопроводів і не позбавляти себе виручки за транзит, "Газпром" вже з економічних причин буде використовувати обхідні напрямки на максимумі.

Загальна потужність всіх діючих і споруджуваних обхідних газопроводів становить 179,75 млрд куб. м газу в рік. При існуючому обсязі російського експорту цієї потужності вистачає, щоб звести до мінімуму використання української ГТС.

"Повністю відмовитися від українського напрямку при експорті газу не вдасться", – пишуть аналітики СКОЛКОВО.

Є чинники, що вказують на те, що до 2020 року запустити основний обхідний шлях – другу нитку "Північного потоку" – не вдасться.

По-перше, в грудні 2017 року Данія заборонила прокладати трубу в своїх територіальних водах. Тепер росіянам доведеться йти за альтернативним маршрутом. Дно в цих водах всіяне залишками кораблів і боєприпасів з часів Другої світової війни. Тому знадобляться додаткові ресурси і час для його очищення.

По-друге, гілка трубопроводу Eugal, який продовжує "Північний потік - 2" по території Німеччини паралельно існуючому трубопроводу Opal, буде добудована не раніше кінця 2020 року. Тобто, через рік після закінчення транзитного контракту "Нафтогазу" і "Газпрому".

Про це оператор Eugal – компанія Gascade – повідомила в своєму релізі в березні 2018 року.

Географічний дисбаланс

Математично замінити транзит газу по території України іншими напрямами неможливо. Це пов'язано з тим, що обхідні газопроводи не завжди можуть "дотягнутися" до країн, які беруть газ з української ГТС.

Крім того, український транзит російського газу ділиться на два напрямки, що не перетинаються – "південний" і "західний".

Південний напрямок забезпечує транзит газу в Румунію, Болгарію, Туреччину і Грецію. Точка виходу – Газовимірювальна станція (ГВС) "Орловка" на кордоні з Румунією.

В інші країни газ постачається по західному напрямку. Тут чотири точки виходу – в Словаччину (ГВС "Ужгород", основний напрямок транзиту), а також в Польщу, Угорщину і Румунію.

"Газпром" планував "закрити" південний напрямок української ГТС, побудувавши "Південний потік". Це продовження "Турецького потоку" з Туреччини в Болгарію, Румунію, Грецію і країни Балканського півострова.

Однак Туреччина нічого не зробила для продовження "Турецького потоку", обмежившись диверсифікацією власного споживання.

Нерівномірність поставок і ПСГ

Відомо, що влітку споживання, як і ціна газу, падають, а взимку ростуть. Відповідно, взимку "Газпрому" потрібні додаткові балансуючі потужності для прокачування газу.

Українська ГТС ідеально підходить для вирішення такої проблеми. Це доводить графік пікових обсягів транзиту в перерахунку на річне значення. 

 

 

Джерело: дослідження Московської школи управління СКОЛКОВО

Крім того, Україна має в своєму розпорядженні найбільші в Європі підземні сховища газу (ПСГ). Потужності 12 ПСГ в Україні становлять 30,95 млрд куб. м. Найбільше – Більче-Волицько-Угорське потужністю 17 млрд куб. м – знаходяться ближче до західного кордону країни.

ПСГ – це спеціально підготовлені газові свердловини. Вони зручні для того, щоб влітку закачати в них газ за нижчою ціною, а взимку, коли відчувається його дефіцит, балансувати цим обсягом піки споживання.

Навіть при повному завантаженні обхідних газопроводів, в осінньо-зимовий період "Газпрому" будуть потрібні додаткові потужності транзиту. Це ще один аргумент необхідності задіяння української ГТС після 2020 року. 

 

 

Джерело: карта ПСГ, опублікована "Укртрансгазом" в 2014 році

В "Нафтогазі" планують відмовитися від ПСГ, тому що сьогодні вони не приносять доходу. Крім того, закриття ПСГ буде означати викачування з них буферного газу (близько 5 млрд куб. М) і залишкового газу в свердловинах. Всього, за розрахунками "Нафтогазу", зі сховищ можна підняти більше 10 млрд куб. м газу.

Це додатковий ресурс для України. Однак після викачування буферного газу використовувати ПСГ вже неможливо.

Молдовське питання

Ще однією невирішеною проблемою "Газпрому" є постачання газу в Молдову. У рік туди поставляється близько 3 млрд куб. м газу.

Аналітики СКОЛКОВО обережно пишуть про те, що ці обсяги не входять в загальний російський експорт.

Дійсно, поставки російського газу в Молдову через Україну технічно не є експортом. Більшу його частину споживає Молдавська ГРЕС, яка належить російському електроенергетичному монополісту "ИнтерРАО". В цьому випадку одна російська компанія поставляє газ інший російської компанії.

Ситуацію ускладнює те, що МолГРЕС знаходиться на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки (ПМР), підконтрольної РФ. Якщо поставки "Газпрому" припиняться, МолГРЕС важко буде закупити газ на ринках в Європі через невизнаний статус території ПМР.

Примітно, що газ, який споживає МолГРЕС, "Газпром" відносить до споживання Молдовою. Як повідомлялося раніше, станом на 2016 рік борг "Молдовагаз" перед "Газпромом" складав $ 5 млрд.

Спалюючи російський газ, МолГРЕС виробляє електроенергію, яка також продається в Молдову. Таким чином, молдавани винні російським двічі. Один раз – за газ, спожитий Придністров'ям, другий раз – за електроенергію, вироблену з цього газу.

Транзитний контракт

Розрахунок тарифу на транспортування газу по території України здійснювався за складною формулою. Вона включає в себе фіксовану і паливну складові.

За розрахунками аналітиків СКОЛКОВО, сьогодні фіксована складова дорівнює $ 2,14 за транспортування однієї тисячі кубів газу на 100 км. Половина цієї складової індексується на рівень інфляції в ЄС. Крім того, тариф включає паливну складову – залежить від вартості російського газу для України.

Також, контракт в неявній формі містив умову "качай або плати". Згідно з ним, "Газпром" повинен забезпечити транзит через Україну не менше 110 млрд куб. м газу в рік.

 

 

Стокгольмський арбітраж в лютому 2018 року визначив умову "качай або плати", як обов'язкову. А тарифи на транзит вивів з договору, ухваливши, що їх повинен встановлювати енергетичний регулятор України (НКРЕКУ) ретроспективно на основі європейської практики.

В результаті "Газпром" заборгував "Нафтогазу" $ 4,6 млрд за транзит, або $ 2,6 млрд за вирахуванням боргу "Нафтогазу" за закупівельним контрактом. "Газпром" намагається оскаржити це рішення і по боргах не платить.

Ціна транспортування газу

Фіксований тариф на транзит російського газу по території України назвати складно, тому що він змінювався в залежності від вартості російського газу для України.

Формула паливної складової: коефіцієнт 0,03 множиться на ціну газу, множиться на 100 км і ділиться на прийняту в контракті протяжність ГТС – 1240 км.

Наприклад, при ціні газу в $ 300 за тис. куб. м, паливна складова буде рівною $ 0,73 за тисячу кубів на 100 км. Тоді сумарна вартість складе: $ 2,14 + $ 0,73 = $ 2,87 за транспортування тисячі кубів на 100 км.

За інформацією аналітиків СКОЛКОВО, тарифи на прокачування газу по обох нитках "Північного потоку" будуть на рівні $ 2,2 за тисячу кубів на 100 км. Крім того, "Північний потік" трохи коротший, ніж "Український коридор".

З 2016 НКРЕКУ перейшов на європейські стандарти розрахунку вартості транспортування газу. Замість плати за прокачування тисячі кубів на 100 км були встановлені тарифи на вхід і вихід з ГТС.

Плата за вхід була фіксованою – $ 12,47 за тис. Куб. м. Плата за вихід встановлювалася окремо для кожної точки: від $ 16,7 до $ 32,8. У перерахунку на 100 км, найдорожчий тариф становив $ 3,65 за тисячу кубів на 100 км.

Тарифи були підвищені на основі розрахунків "Укртрансгазу" (УТГ), який заклав в них прискорену амортизацію ГТС. Компанія передбачала, що експлуатація ГТС закінчиться в 2020 році, після закінчення терміну транзитного контракту.

Однак в кінці 2018 року НКРЕКУ знизила плату на вхід і вихід приблизно в два рази. Єдина плата за вхід в ГТС склала $ 6,04, а найвища плата за вихід на ГВС "Ужгород" тепер дорівнює $ 16,88 за тисячу кубів. Тепер в перерахунку на відстань тариф становить $ 1,85 за транспортування тисячі кубів на 100 км.

Ці тарифи набагато нижче вартості транзиту по "Північному потоку" – $ 2,2 за тисячу кубів на 100 км. 

 

 

Як розповіла голова НКРЕКУ Оксана Кривенко в інтерв'ю БЦ, це було зроблено для того, щоб мотивувати європейські компанії з 2020 року закуповувати газ у "Газпрому" на східному кордоні України.

Глава правління "Нафтогазу" Андрій Коболєв категорично проти такого рішення НКРЕКУ. Відповідно до його концепції, це рішення грає на руку "Газпрому", який не зацікавлений підписувати довгостроковий контракт на транзит через політичні мотиви.

Тому зниження тарифів на транзит газу по "Українському коридору" не стане економічним стимулом для довгострокового збереження транзиту.

Граничні обсяги транзиту

У липні 2017 року "Нафтогаз" звернувся з пропозицією до НКРЕКУ знизити тарифи до нинішнього рівня не з 2019, а з 2020 року. Позиція компанії на тристоронніх переговорах ЄС-Україна-Росія полягає в тому, щоб укласти з "Газпромом" довгостроковий контракт на транзит газу.

Пропонуючи низькі тарифи, "Нафтогаз" заявив про вимогу включити в контракт умову "качай або плати". Мінімальний обсяг транзиту повинен скласти 141 млрд куб. м газу в рік.

Аналітики СКОЛКОВО, перебираючи різні варіанти, прогнозують в кращому для "Газпрому" розвитку подій необхідність задіяти "Український коридор" на 16 – 20 млрд куб. м газу в рік.

Очевидно, що для "Газпрому" після 2019 року вигідний "режим ринку" – без довгострокового контракту на транзит. Тоді він буде здійснювати мінімальний транзит у міру потреби: в Молдову, в країни Балканського півострова і в західному напрямку під час пікового споживання.

В "Нафтогазі" заявляють, що при транзиті менше 40 млрд куб. м газу в рік утримання української ГТС не буде рентабельним.

Для посилення своєї переговорної позиції і з ЄС, і з РФ, Україна декларує готовність укласти концесійний договір на управління ГТС. Джерела БЦ в "Нафтогазі" стверджують, що є попередня домовленість про концесії з однією з компаній з США.

Змінні фактори

Спрогнозувати обсяги експорту газу "Газпромом" і обсяги транзиту по "Українському коридору" дуже складно.

Аналітики СКОЛКОВО називають кілька змінних, які вплинуть на це. 

1. Динаміка попиту на російський газ в ЄС. Вона буде залежати від темпів падіння видобутку газу в Європі, від швидкості розвитку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) та від успішності лобізму США в збільшенні частки споживання Європою зрідженого природного газу (ЗПГ) замість російського мережевого.

2. Фактор першої нитки "Турецького потоку". Його запуск запланований на січень 2020 року – до закінчення транзитного контракту між "Нафтогазом" і "Газпромом". Не відомо, чи буде вчасно він запущений і до яких країн росіянам вдасться "дотягнутися" цим коридором.

3. Фактор нерівномірності поставок і завантаження обхідних газопроводів. Наприклад, в 2018 році по "Північному потоку" була прокачано 59 млрд куб. м газу – вище проектної потужності. Щороку зберігати такий обсяг не вдасться. Тоді в холодні зими без додаткового транзиту "Газпром" не обійдеться.

4. Можливість закупівлі Україною російського газу. Якщо Україна і далі буде закуповувати газ по реверсу з Європи, транзит "Газпрому" повинен зберігатися на рівні імпорту в Україну. Зараз це близько 10 млрд куб. м газу в рік. 

Чи буде створена російська біржа

Аналітики СКОЛКОВО в своєму дослідженні вказують, що "Газпром" розглядає варіант створення біржі на території РФ у східного кордону України. Теоретично, будь-яка європейська компанія зможе купити на цій біржі природний газ і сама доставити його в потрібну точку Європи, сплативши послуги "Укртрансгазу" з транспортування.

Ціна газу на такій біржі була б нижчою за європейські ціни на розмір вартості транспортування газу в Європу. Така ситуація вигідна для України в розрізі закупівлі газу. Українські компанії, також як і європейські, могли б закуповувати газ в РФ за цінами, нижчими за європейські.

Зараз українські компанії закуповують газ на біржах в Європі, тому що "Газпром" не продає газ Україні. З огляду на, що найбільше джерело цього газу – "Газпром", українські споживачі оплачують вартість транспортування ресурсу з Росії в Європу, а потім – назад в Україну.

Тобто, для України працює ціна імпортного паритету, або так званий "хаб плюс". При створенні біржі на території РФ, ціна газу для українських компаній була б нижча – на рівні "хаб мінус".

Однак в цій ситуації велика ймовірність, що українська ГТС не буде завантажена до рівня рентабельності. Все буде залежати від обсягів, які "Газпром" буде готовий продавати на такій біржі.

Варто зазначити, що для створення "східної біржі" має відбутися відділення оператора ГТС ( "Укртрансгаз") від "Нафтогазу". Як заявив в інтерв'ю БЦ глава Секретаріату Європейського Енергоспівтовариства Янез Копач в листопаді 2018 року, зараз керівництво "Нафтогазу" робить все для того, щоб цього не сталося.

На старті переговорів

15 січня мають розпочатися консультації в форматі Україна-ЄС-Росія з приводу транзиту газу в з 2020 року. 21 січня мають розпочатися самі переговори.

Якщо судити за заявами сторін перед переговорами, досягнення якої-небудь угоди найближчим часом дуже малоймовірне.

Голова правління "Газпрому" Олексій Міллер каже про "дотримання балансу у відносинах". Українська сторона трактує це, як спробу реінкарнації змінених арбітрами умов транзитного і "закупівельного" контрактів від 2009 року.

"В середньому РФ повинна була отримувати за проданий нам газ на $ 12 млрд в рік більше, ніж платити за транзит. [...] Це майже 10% українського ВВП. Якби ми не порушили цей" баланс у відносинах ", то зараз Україна відчувала б значне падіння ВВП ", – пише в своєму Facebook член правління "Нафтогазу" Юрій Вітренко, який відповідає за переговори з "Газпромом".

Очевидно, що сьогодні "Нафтогаз" і "Газпром" не мають точок дотику для досягнення компромісу. Одна надія на ЄС. Його представники зацікавлені в продовженні транзиту газу по території України після 2019 року не тільки з політичних мотивів, а й чисто економічно.