UA
EN
RU
1 minute
ДЖЕРЕЛО: Радіо Свобода
Те, що на газових переговорах у Брюсселі російська делегація несподівано поступилася вимогам європейських і українських чиновників і погодилася працювати за європейським законодавством, багато хто з моїх західних колег схарактеризовує як справжню сенсацією. Однак це – очікувана сенсація.
Голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв (зліва) і міністр енергетики Олексій Оржель (праворуч) перед газовими переговорами між Євросоюзом, Росією та Україною у штаб-квартирі Єврокомісії у Брюсселі, Бельгія, 19 вересня 2019 року
Весь сенс будівництва газопроводів, які повинні були стати альтернативою української ГТС – і «Північного потоку», і «Північного потоку-2», і «Турецького потоку», і «Південного потоку» полягав у необхідності «обійти» Україну, домогтися припинення транзиту газу через її територію. Причому найчастіше це була не економічна, а політична необхідність. Тому що проекти альтернативних газопроводів – це дороге задоволення. А найголовніше – вони позбавлені додаткових можливостей транспортувати газ у критичній ситуації. А в української ГТС з її унікальними підземними сховищами такі можливості є. І якщо йти за елементарною логікою, «Газпром» мав би триматися за цю систему обома руками. Але замість цього в Москві робили і продовжують робити все можливе, щоб залишити українську ГТС без газу. Чому?
А тому, що в цьому випадку український бюджет втратить доходи, які так необхідні уряду країни в період виплат по боргах міжнародним фінансовим організаціям. І Москві буде набагато простіше диктувати Києву умови – будь-які умови. Не випадково в Москві план будівництва нових газопроводів люблять називати «планом Путіна». І дійсно, російський президент особисто лобіює будівництво кожного альтернативного маршруту – аж до поїздок в країни, які повинні стати частиною нової системи і переговорів з їхніми лідерами саме про енергетику.
Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і керівник російського «Газпрому» Олексій Міллер (архівне фото)
«Газпром» не впорався з «планом Путіна»
Але є наміри, а є можливості. Зараз можна точно сказати, що «Газпром» не впорався з «планом Путіна». Тому що важливою частиною цього плану було його виконання до 1 січня 2020 року – тобто до закінчення російсько-української угоди по транзиту. Однак «Північний потік-2» все ще не побудований – і позиція Данії значно ускладнює завершення його будівництва. До того ж серйозним ударом по позиціях російського газового монополіста стало зменшення обсягів прокачування газу по газопроводу OPAL. Після цього остаточно стало ясно, що без українського транзиту не обійтися. Що з Києвом доведеться домовлятися. А якщо домовлятися з Києвом – доведеться жити за європейськими правилами.
Голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв (крайній зліва) і міністр енергетики Олексій Оржель (посередині) перед газовими переговорами між ЄС, Росією та Україною. Брюссель,19 вересня 2019 року
Всі попередні відмови представників російського Міністерства енергетики і «Газпрому» від переговорів, всі їхні вимоги і образи були банальним блефом, розрахованим на те, що нерви суперників не витримають. Тому що особливих можливостей для маневру у Москви немає. Так, транзит можна припинити. Але тільки з власної вини. І нести всі витрати за зрив контрактів буде «Газпром».
Те, що сталося в Брюсселі, ще раз нагадує про просту істину: не потрібно боятися російського блефу. Коли європейці і українці діють спільно, коли вони дотримуються чітких прозорих принципів, Росії в буквальному сенсі слова нікуди діватися.
Схоже, що Кремль може вигравати тільки в темряві.
Віталій Портников ‒ журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода