Светлана Панаиотиди: АМКУ не борется с монополистами, как должен

Интервью государственной уполномоченной Антимонопольного комитета Светланы Панаиотиди. Об отношениях в АМКУ, деле ДТЭК и KPI на госслужбе (укр.)

ИСТОЧНИК: Лiга.Бизнес

Світлана Панаіотіді працює державним уповноваженим Антимонопольного комітету з червня 2015 року. В комітеті вона відповідає за фармацевтичний ринок, але її ім'я, останнім часом, згадується зовсім з іншої причини. В кінці минулого року Панаіотіді голосувала проти закриття комітетом справи про можливе зловживання монопольним становищем на енергоринку групою ДТЕК Ріната Ахметова. В квітні, за інформацією ЗМІ, - проти дозволу на концентрацію, групою ДТЕК, контрольних пакетів акцій Київ- та Одесаобленерго, які компанія Ахметова придбала у групи VS Energy росіян Євгена Гінера і Олександра Бабакова.

В інтерв'ю LIGA.net вона розповідає про особливості роботи державного уповноваженого АМКУ, пояснює причини грудневого голосування, і коментує чутки про своє можливе звільнення з посади.

Про звільнення і внутрішню кухню АМКУ

 - В середині травня ЗМІ з посиланням на джерела вчергове повідомляли, що ви написали заяву про звільнення. Це правда?

 - Так, я вимушена була написати заяву про звільнення, але це відбулося ще 28 лютого цього року, раніше ніяких заяв я не подавала. Якщо ми керуємось законом про працю, як це зазначено в нашому законі про Антимонопольний комітет України, то якщо мене не звільнили протягом 14 календарних днів і я продовжую виконувати свої посадові обов’язки, трудові відносини тривають, то така заява не є чинною, на мій погляд.

- Тобто вона не підписана і з вашої точки зору вона втратила чинність?

- Я це бачу саме так.

- Щоб вас звільнити потрібне рішення Кабміну чи президента? 

- Згідно з законодавством, мене звільняє Президент. АМКУ - це колегіальний орган, він складається з дев'яти державних уповноважених, включно з головою, бо він теж державний уповноважений. Голову призначає Верховна Рада України. А вісім державних уповноважених призначають в такому порядку - прем’єр-міністр дає подання на президента і президент видає указ. Для звільнення достатньо просто указу президента.

- То в якому ви зараз статусі?  

- Я — державний уповноважений Антимонопольного комітету України.

- З чим пов’язано рішення написати заяву? І чи будете ви писати її заново?

- В тому стані, в якому існує АМКУ зараз – він не виконує в повній мірі ті функції, які на нього покладені законом, а це неприпустимо з огляду на, вкрай, високий запит у суспільства на створення прозорих ринкових умов. Я вдячна колегам за досвід, який я отримала протягом цього часу. Він був різним. Це життя.

Можу привести в приклад один з бюрократичних процесів зсередини. Я відповідаю за фармацевтичні ринки. В мене, за законом, є певні повноваження, наприклад, я можу ініціювати проведення дослідження ринків, за які я відповідаю. Припустимо, я хочу провести дослідження про вплив маркетингу на фармацевтичному ринку: як він впливає на вартість ліків і т.п. Я маю подати плани робіт на голову АМКУ, але паралельно плани робіт мають подати співробітники, які мені не підпорядковуються. Голова, де-факто, керує всім персоналом. Якщо його бачення співпадає з моїм – людям це поставлять в план. Якщо ні – вони будуть не зацікавлені це робити, оскільки вони просто не отримають премії за свою роботу, тоді я або маю це робити власноруч, або не робити взагалі. У нас паралельне життя.

- Тобто у вас є повноваження, але немає апарату для їх реалізації.

- Приблизно, так і є. Для людей може бути взагалі шкідливим допомагати мені виконувати свої посадові обов'язки, їх роботу потім оцінюють і перевіряють, давав їм державний уповноважений це завдання чи це, встановлені головою, плани роботи.  

- Умовно кажучи, якщо нема взаємодії голови з уповноваженими, то система не працює?

- Так і є. Але я вважаю, що в колегіальному органі це співпраця, кооперація, а не «ось так і не інакше», або взагалі без відповіді. Я працюю на власних силах та відчутті відповідальності перед людьми за те, що я роблю. І перед людьми, з якими я працюю. В Комітеті дуже багато професіоналів серед  співробітників, дуже. І я пишаюсь тим, що я з ними мала змогу працювати весь цей час, щось розслідувати або досліджувати.

- Які важелі є для того, щоб рухати справи? 

Іноді, якщо даєш проблемі публічності, ти можеш щось рухати, але отримаєш навзаєм, що ти конфліктний. Це ми говоримо про бюрократичний процес — маленьку частину того, як функціонує комітет. А от коли ми сідаємо за стіл засідання комітету, ми всі рівні. Порядок денний засідання формує голова, далі – у кожного члену комітету один голос. Коли я доповідаю по своєму питанню, розслідуванню, наприклад, решта державних уповноважених фактично виступають як судді. Вони слухають мене, доповідь департаменту, відповідачів і тоді приймають рішення. Так само з іншими державними уповноваженими, у кожного є свій ринок, на якому він спеціалізується і по ньому виносить питання на розгляд комітету.

- Я вірно розумію: якщо ви ініціюєте розгляд ситуації на фармринку і голова не розпише це на підлеглих, вона не буде рухатись? 

- Фактично, так. У мене є службова записка, наприклад, по дослідженню, десь рік лежить без відповіді, а може вже більше. Я можу сама ініціювати, за законом, але внутрішніми документами, я маю це рішення подати голові. Так само, якщо надійшла заява про захист економічної конкуренції, на мене цю заяву розписують, я її дивлюсь, аналізую, проводжу дослідження, кажу: треба відкривати справу. Подання про це я маю покласти голові і він має написати ОК. І в цей момент відбувається ще маленький фокус, цим державним уповноваженим можу бути не я. Незважаючи на те, що у нас є галузевий розподіл за ринками, є подання на порушення справи, яке я писала.

- Був приклад розслідування, через яке постраждала Санофі-Авенсіс і українські торговці.  Тож на вас розписують справи, не можна казати, що є тільки конфлікти.

- Ці справи на мене розписали як я прийшла. У мене багато розслідуваннь по фармацевтичним справам, зі сплаченими вже штрафами також. Був штраф і 4,7 млн сумарно по всім відповідачам з пенею, сплачений по справі, наприклад, були ще інші, є процеси, де ми програємо в суді, як з Санофі, а є - де ми поки виграємо, як Рош і дистриб’ютори. 

Але на запитання про конфлікти - у мене немає конфлікту, у нас просто різне бачення того, що таке АМКУ як колегіальний орган і яким він має бути. Для Юрія [Терентьєва] - це вертикаль.

- Добре, ви не спілкуєтесь, яка ситуація з іншими. Є ще такі? Хто саме?

- Є, я думаю, в ЗМІ достатньо інформації. Ми спілкуємось на комітеті.

- В чому причина? Ви не вписуєтесь в вертикаль?

- (киває)

Про ДТЕК і позицію АМКУ

- Давайте повернемось до заяви про звільнення. Вона була пов’язана зі справою проти ДТЕК чи з Володимиром Гройсманом, який заявляв, що АМКУ блокує кілька тендерів?

- Я прем’єр-міністра, особисто, взагалі не знаю. Так само як і представників ДТЕК бачила тільки на засіданні в комітеті. Спочатку про заяву прем’єра... Ситуація, яка стосувалась заяв Володимира Борисовича, типова для всіх великих тендерів. Трохи контексту: в АМКУ є орган оскарження, до якого входять всі державні уповноважені за графіком, крім Голови - це Колегія з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель.

Светлана Панаиотиди

На практиці, Колегія – це троє державних уповноважених, які щоденно розглядають скарги зранку до ночі. Це велике навантаження, і це дуже виснажливо і для членів колегії, і для персоналу. Тоді мова йшла про закупівлю сканерів на митницю. Нам подали скаргу з дотриманням всіх вимог і відповідно до закону, в нас немає права її не прийняти. Ми зобов’язані її розглядати. І що відбувається. Коли призначають на посаду, завжди кажуть: працюйте за законом. А потім чуєш через ЗМІ: треба, щоб ці дармоїди робили ось так, чи ось так. І нікого взагалі не цікавить: це відповідає закону чи не відповідає. Це такий формат публічного телефонного права.

- Так у чому проблема, що скарг багато, що ви їх розглядаєте?

- Зараз плата за розгляд скарги, яка йде до Державного бюджету, становить 5000  та 15 000 грн. Цим можуть, вдало, користуватись «тендерні тролі». Якщо скарга подана, це автоматично призупиняє закупівлі — так говорить закон. Подумайте, це велика сума, якщо йде тендер, наприклад, на 2 млрд грн? Скажіть, це проблема за таку оплату подати скаргу, якщо у когось є намір загальмувати закупівлю, але користуючись законним правом на оскарження? Ні, не проблема. Але ж немає законного поняття «троль», є законне право на оскарження, а от як ним хтось користується – це вже питання сумлінності.

Але зараз це повноваження Кабміну змінити розмір оплати і прив’язати її до очікуваної вартості закупівлі, наприклад.  Цього не зроблено і плата як була мізерною, такою і є. 

Але треба зазначити, що ми вибудували публічну комунікацію по органу оскарження, і тому довіра до його рішень дуже велика. І я пишаюсь тим, що нам це вдалось зробити.

- Давайте повернемось до другої частини запитання. Чому ви голосували проти рішення АМКУ закрити справу про, можливий, монополізм групи ДТЕК?

- Момент перший. З ДТЕК я, взагалі ніяк, не перетинаюсь. Я — фахівець з фармацевтичних ринків. Але, коли рішення виноситься на комітет, ми всі, як колегіальний орган, виступаємо квазі-суддями того, що зробив профільний державний уповноважений і департамент.

Я виступала проти проекту рішення про закриття провадження, тому що я вважаю, що справу недорозслідували. Це мій погляд як непрофільного державного уповноваженого. Комітет сказав, що ДТЕК не є монополістом, тобто все, що він робить не має розслідуватись.

- Колись я робив інтерв’ю з Олегом Поповим — директором СКМ. Він казав, що справа не в тому, монополіст компанія чи ні, а в тому, чи зловживає вона своїм домінуючим становищем. І ДТЕК, за його словами, цим становищем не зловживала.

- Дійсно, бути монополістом — не проблема. Проблема — цим зловживати. Але щоб карати за зловживання, спочатку треба визначити: монополіст чи ні.

- І вирішивши, що не монополіст, комітет до другого кроку не дійшов?

- Комітет закрив справу. Крапка. Але давайте повернемось трохи назад. Є загальновідомі події: 2014-2015 рік, загрози відключення електроенергії, відключення. У нас є теплова генерація, в якій паливна складова (вугілля) становить основну вартість, і яка відповідає за, так званий, балансуючий ринок. До нас звертається регулятор НКРЕКП і фактично говорить: він не може впоратись з ситуацією на ринку та конкретними суб’єктами. До нас звертається Укренерго і далі я цитую: “Констатуємо збільшення тривалості простою енергоблоків в аварійних ремонтах” (порівняно з минулим періодом період збільшився вдвічі).

- Тобто ДТЕК…

- Але Комітет закриває справу і пише, що у ДТЕК ринкова влада є, а от використовувати вони її не можуть. А хто ж тоді створює загрози відключення? В цей же період розслідування, Комітет дає, обов’язкові для виконання, рекомендації групі компаній ДТЕК, де зазначає: “вартість палива (вугілля, мазуту), яке використовується генеруючими компаніями ТЕС для виробництва електричної енергії суттєво впливає на тариф на електричну енергію, продану в ОРЕ, і, за певних умов, може створювати умови для перегляду ОРЦ стосовно її збільшення, та рекомендує здійснити заходи щодо закупівлі паливно-енергетичних ресурсів (саме енергетичного вугілля) на конкурентних засадах”.

Простіше кажучи, комітет стверджує, що конкурентного ринку вугілля не існує. Як на це дивитись, і чому, в цей час, не постає питання відносно вартості вугілля? Чому це не досліджується? Виходить, що Комітет мав би розслідувати справедливу вартість вугілля і порядок формування ціни вугілля.

- Цим фактично зараз займається НАБУ. 

Якщо прочитати нещодавну новину в ЗМІ, то АМКУ робить висновок, що у вказаних Постановах НКРЕКП (289 та 990) є однаковими підходи та принципи до формування розміру паливної складової у тарифі на електроенергію, що виробляється виробниками, що працюють за ціновими заявками. Але з березня 2016 року по квітень 2019 року за час дії Постанови, частка Енергоатому на ринку генерації  електроенергії збільшилась на 1%, а тариф виріс з 45 коп до 57 коп. При цьому за той же час частка теплової генерації зменшилась на 2%, але тариф виріс з 88 коп до 177 коп за квт-год. Питання  - як так?

Мені здається, що треба було б робити розслідування Роттердам+.

- АМКУ нещодавно вирішив, що не треба. Саме про це йшла мова в новині, про яку ви згадували.

- Залишимо тоді це питання.

- Питання по темі. АМКУ приймає багато рішень стосовно просто великого бізнесу, але обмаль, якщо йде мова про бізнес, так званих, олігархів — енергетика, авіація, феросплавний ринок.

- Це питання треба задати Голові комітету. Якщо мова про фармацевтичний ринок — ми не тільки виносимо рішення по тому, що я розслідую, а ще і адвокатуємо конкуренцію, пояснюємо де є зони ризику. Нещодавно були прийняті дуже важливі для фармринку Рекомендаційні роз’яснення стосовно вертикальних відносин щодо постачання та просування лікарських засобів. Вони дуже важливі для ринку. Це проактивна позиція, коли ти не тільки наказуєш, а й допомагаєш і встановлюєш прозорі правила гри.

- Повернемось в 2015 рік: АМКУ мав стати флагманом процесу деолігархізації. Чи вдалося, і як би ви оцінили ефективність роботи АМКУ за 10-бальною шкалою.

- Я не хочу ставити оцінки. Я вважаю, що АМКУ не бореться з монополістами так, як мав би боротись. Для цього у нього достатньо повноважень.  

Про гроші, статус і плани

- Ви якось сказали, що коли призначають на посаду, то дзвонять всі з ким знайомий аж до дитячого садочку. Це був жарт чи ні? 

- Який жарт! Коли мене призначили, у мене телефон розривався, починаєш чути людей, яких не чула 15 років і ти взагалі не знаєш, звідки в них твій телефон, кличуть на каву, щось починають хотіти одразу... Отака є магія посади. З тобою всі хочуть бути на зв’язку. Зараз мені ніхто не дзвонить (сміється).

- Ще одна цитата: “Те, на що в бізнесі витрачаєш тиждень, в держоргані може зайняти півроку”. Можете навести приклад?

- Уявіть процедуру погодження документу: він надсилається на всі зацікавлені відомства. Ти можеш отримувати відповіді від спеціаліста, який взагалі нічого не розуміє в цьому питанні і пише, що все неправильно, треба переробляти. Це все йде по колу. Так само і всередині. В погодженні на погодження, і візуванні на візування може потонути все, що завгодно. Отак з’являються службові записки, коли ти втомлюєшся просити.

Світлана Панаіотіді і Андрій Самофалов

- Фінансова мотивація в АМКУ має сенс?

- Вона різна. Чим ближче до голови, тим більша.

- KPI в бізнесовому плані немає?

- Ні, є інтенсивність праці та особистий внесок. Для мене власний персональний KPI – створити на фармацевтичному ринку максимально прозорі правила гри. І я постійно отримую зворотній зв’язок від ринку стосовно того, що я роблю і наскільки це корисно.

- Який, глобально, сенс продовжувати працювати на держслужбі, де зарплати не порівняти з бізнесовими.

- Їх багато. Це досвід який ти ніколи ніде не отримаєш. І реалізація амбіцій.  Можливість змінювати країну, в якій живеш, не порадами, а власним внеском. Це інвестиції в себе. Це служіння. Тільки на посаді я, повністю, усвідомила сенс цього слова. І в комітеті дуже багато хороших та професійних людей, з якими я маю змогу працювати і я цим пишаюсь. Тут є багато професіоналів, з якими можна багато чого зробити.

Але повертаючись до зарплати – вони, зрештою, мають бути ринковими. Я зараз отримую, в середньому, 47 000 гривень, а можу в день прийняти рішень на пару мільярдів гривень. Певний час нам обіцяли, що будуть реформи і гранти, ринкова зарплата, але це все закінчилось, нічого немає. За великим рахунком ти маєш йти у це все, маючи або велику фінансову подушку або додаткову підтримку: родину, батьків.  

- Що плануєте робити далі? Скоро парламентські вибори.

- Я точно не йду в політику. Всі мої рішення - це мої переконання, і вони ніяк не пов’язані з політикою, ви не побачите мене в списках якоїсь партії на цих виборах. Що буде у майбутньому – я не знаю, але сьогодні я не розглядаю для себе кар’єру політика.

- Будете працювати з новим президентом?

- По-перше, я ще працюю. По-друге, мені ніхто нічого не пропонував і не спілкувався зі мною. Запропонують – будемо обговорювати. У мене є певні умови, за яких я могла б далі працювати.