Транзит і розподіл газу: чи готові ми до 2020 року?

Після складання повноважень урядом Гройсмана "Нафтогаз України" перестав демонстративно ігнорувати думку й рішення свого засновника — Кабінету міністрів.

ДЖЕРЕЛО: DT.UA

Здавалося б, це свідчить про початок конструктивного діалогу. Тим більше, що менеджмент НАКу усвідомлює, що під час переговорів із РФ і "Газпромом" щодо "транзитного" контракту навіть за посередництва Європейської комісії без підтримки уряду не обійтися.

Річ не тільки в тому, що єдиним фронтом відстоювати свої позиції розумніше й легше. Не йдеться і про протокол. Схоже, новий уряд визначився з основною дилемою: чи повинен "Нафтогаз" працювати лише на прибуток, як будь-яке комерційне підприємство, або ж усе-таки має виконувати соціальні функції, як АТ, засноване Кабміном, і в якому обсязі.

Крім того, "Нафтогаз України", принаймні зовні, не демонструє своєї тактики — "хто не з нами, той проти нас". Це не означає, що НАК від неї відмовилася, але ще кілька років тому виглядало неможливим, щоб у рамках однієї дискусії представили своє бачення щодо газотранспортної й газорозподільної систем голова "Нафтогазу" Андрій Коболєв і голова "Регіональної газової компанії" Олег Ніконоров. І хоча кожен із них говорив про те, що найбільше турбує його компанію, це вже безсумнівний організаційний успіх П'ятого Українського газового форуму, який традиційно організовують у жовтні компанії "Нафтогазбудінформатика" і "Грант Торнтон Україна".

Газовий форум завжди вирізнявся великою кількістю думок і персон. Але цього разу за два дні роботи форуму обговорили максимум аспектів ринку газу за чотири роки його існування. При цьому звучали думки від "ринок пройшов головні випробування" до "про який ринок мова при монополії "Нафтогазу"?". При цьому кожна думка була цілком аргументованою. Але все-таки докладніше зупинюся на двох проблемах — перспективах газотранспортної системи (ГТС) і газорозподільних мереж (ГРМ). Багато в чому вони схожі, та й пов'язані однієї трубою.

Нульовим транзитом "Газпром" тепер мало кого злякає

Найперше завдання тепер — переговори з "Газпромом" про транзит російського газу через ГТС України з 1 січня 2020-го за активної участі Єврокомісії та Енергетичного співтовариства. Тристоронні переговори в Брюсселі відбулися, але поки що безрезультатно. Втім, це теж результат.

Судячи з висловлювань представників європейських дипломатів і єврокомпаній під час П'ятого Українського газового форуму, однозначної думки немає, як і відповіді на запитання, чи буде, коли й на яких умовах підписано договір із "Газпромом" про транспортування російського газу в ЄС через українську ГТС? Але однозначно ЄС готовий до так званого нульового варіанта транзиту "газпромівського" енергопалива через ГТС України. Цього разу РФ навряд чи так налякає й заморозить Євросоюз, як у січні 2009-го. ЄС ґрунтовно підготувався — запасся газом у сховищах, побудував і будує мережу інтерконекторів між державами — членами ЄС, створює мережу LNG-терміналів, про що неодноразово розповідало DT.UA.

Підготувалася й Україна, яка завжди першою приймає "газовий" удар керованої Кремлем російської монополії. По-перше, в підземних сховищах газу (ПСГ) "Укртрансгазу" накопичено понад 20 млрд кубометрів газу. Про всякий випадок. По-друге, в "трубі" — митному складі — ще не менш як 6,7 млрд кубометрів газу різних власників, які, гадаю, не відмовляться продати свій товар на піку. Якщо знадобиться й буде вигідно.

Простіше кажучи, "митний склад" — це нерозмитнений газ. Його власник може як продати газ в Україні (пройшовши процедуру розмитнення), якщо визнає це вигідним, так і експортувати цей товар, заплативши тільки за його зберігання на "митному складі" "Укртрансгазу".

По-третє, з такою базою й моральною підтримкою Європейського Енергетичного співтовариства і Єврокомісії Україна може впевненіше вести "транзитні" переговори з "Газпромом". На своїх умовах, і це буде важливо вже на майбутній тристоронній зустрічі наприкінці жовтня.

Телеграфно нагадаю події січня 2009 р. "Газпром" на той час усе влаштував технічно й залишився єдиним, монопольним, постачальником газу в Україну і ЄС через українську газотранспортну систему. Але його не влаштовувала ціна — занадто мало, а за транзит — занадто багато. На допомогу "Газпрому" кинули всю пропагандистську машину РФ, щоб переконати європейців у тому, що Україна несанкціоновано відбирає транзитний газ. І щоб домогтися збільшення ціни й підготувати ґрунт для лояльності до російських "потоків" (для початку — до "Північного потоку", потім — до монополізації потужностей газопроводу OPAL, до "Північного потоку-2", "Турецького потоку"). І це подіяло на тлі замерзання Європи в січні 2009-го. Європейці буквально змусили українську сторону терміново підписати десятирічні контракти з "Газпромом" на його умовах.

Хоча Україна, яка на той час зусиллями своїх інженерів газотранспортної галузі ("Укртрансгазу") зуміла розвернути свою ГТС для роботи в реверсному режимі, щоб не замерзав південний схід країни, а також Молдова, Болгарія й інші, могла б іще поторгуватися з "Газпромом". І невідомо, як би виглядали контракти з ним, якби, по-перше, не тиск європейців, по-друге, не внутрішньополітичні розбіжності.

Холодний січень 2009-го. "Газпром" наполягає на своїй формулі ціни для "Нафтогазу", а в українському політикумі називають дві різні ціни. При цьому розглядали два контракти між компаніями України й Росії — "транзитний" і купівлі-продажу з умовою "бери або плати". Росіяни потирали руки: от це "взуємо" українців!

У результаті 19 січня між "Газпромом" і "Нафтогазом України" було підписано контракт купівлі-продажу газу з тією самою умовою "бери або плати" і з формулою ціни газу, базовою в якій і досі значаться 450 дол./тис. кубометрів.

Потім було підписано контракт на транспортування природного газу територією України (той самий "транзитний"). І хоча українська делегація намагалася хоча б у цьому разі відстояти свої позиції (і дечого таки домоглася), у цьому контракті немає такого ж зобов'язання для "Газпрому", як у закупівельному для "Нафтогазу", — "транспортуй або плати".

У 2014 р. "Нафтогаз" і "Газпром" оспорили умови обох довгострокових (укладених до початку 2020 р.) контрактів у Стокгольмському арбітражі. Сума позовних вимог сягала 125 млрд дол.

Обидва позови "Нафтогаз" виграв, хоча за контрактом купівлі-продажу не всі його позовні вимоги арбітраж задовольнив. Але ще треба постаратися, щоб "Газпром" виплатив відсуджені українською компанією мільярди. А головне, спробувати не залишити поза ринком газу ГТС України, що, схоже, ще складніше, ніж виграти арбітраж у "Газпрому".

9 жовтня, виступаючи на П'ятому Українському газовомуфорумі, голова НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв заявив, що не бачить сенсу й вигоди для країни подовжувати транзитний контракт із російським "Газпромом" на чинних умовах. Оскільки з 30 жовтня "Нафтогаз" повинен буде передати управління українською газотранспортною системою новому її операторові — "Магістральним газопроводам України" (МГУ). Таким є рішення вже нового уряду.

"Мені важко уявити, чому новій компанії (оператору ГТС. — А.Є.), чому українській стороні може бути цікавим подовження старого контракту. Якщо російська сторона говорить, що вони хочуть якихось коротких умов, інших обсягів, тоді логічно… що це має бути тільки новий контракт, тільки за європейським правом, тільки з новим оператором", — заявив голова "Нафтогазу".

Коболєв нагадав, що новий український оператор уже передав російській стороні проект міжоператорської угоди (interconnection agreements), що регулює приєднання мереж. Це базові документи для всіх операторів ГТС у Євросоюзі.

"Щойно ці документи буде підписано, наступним кроком ми зможемо обговорювати доступні потужності, скільки потужностей потрібно "Газпрому", на який термін, які можуть бути тарифи. Тому я не бачу іншого шляху і не бачу для української сторони жодного сенсу йти на якісь інші сурогатні варіанти. Навіщо? Який сенс?" — додав голова НАКу.

Глава секретаріату Європейського енергетичного співтовариства Янез Копач зазначив, що в цій ситуації Україні бракує реального анбандлінгу "Нафтогазу" і справді незалежного регулятора, бо останній повинен видати обов'язковий сертифікат новому операторові ГТС. Але енергорегулятор не може приступити до цієї процедури, оскільки повноваження кількох членів НКРЕКП закінчилися, і ще навіть не оголошено конкурсу на обрання нових. Але виправити ситуацію до початку 2020 р. можна встигнути, і ці теми обговорюються. Але, на думку пана Копача, бракує політичної волі, щоб забезпечити стабільне майбутнє газового ринку та нового оператора ГТС.

До слова, голові НАКу було адресовано запитання, наскільки реально, що Україна стане частиною газового ринку ЄС? На що Коболєв відповів, що це цілком реально, але "нам бракує договорів про приєднання". Маючи такі договори, за словами Коболєва, "ми зможемо оперувати10 млрд кубометрів газу". "Хаб — це складна конструкція, до неї ще треба дійти. Але з погляду приєднання до газового ринку такі операторські послуги цілком можливі", — додав він.

Газорозподільні мережі потребують інвестицій

Напередодні П'ятого Українського газового форуму, 8 жовтня, НКРЕКП затвердила нову методику розрахунків тарифу на доставку газу для операторів ГРМ і схвалила проект тарифів. Прозорий підхід у встановленні плати за доставку газу ґрунтується на замовленій споживачем потужності й залежатиме від обсягів споживання.

Запропонована НКРЕКП нова модель тарифу на розподіл газу є більш справедливою порівняно з попереднім підходом, який ґрунтувався на максимальній установленій потужності. Нова методика передбачає, що вартість доставки газу оплачуватиметься рівними частинами щомісяця. Це зробить оплату простою і прогнозованою, а також знизить фінансове навантаження на споживача взимку, оскільки він платитиме за доставку газу рівними частинами протягом року.

На засіданні Нацкомісії її голова Оксана Кривенко зазначила, що формування тарифів на підставі потужності передбачено Законом України "Про ринок природного газу". Аналогічні підходи в оплаті транспортування газу вже застосовують на ринку. За подібною методикою сформовано тарифи державного оператора газотранспортної системи "Укртрансгазу".

Нова модель тарифоутворення дозволить завершити процес відділення послуги розподілу від продажу самого газу як товару. Відповідні кроки передбачено законом про ринок природного газу й вимогами Третього енергетичного пакета. Споживач бачитиме, скільки він платить за сам газ і за його доставку й впливатиме на свої витрати. Така методика давно діє в Європі (див. рис. 1). 

Рівномірні платежі споживачів протягом року дадуть змогу операторам ГРМ одержати ресурс, потрібний для обслуговування й модернізації мереж. Своєю чергою, це допоможе підвищити безпеку й безперебійність розподілу природного газу. Водночас НКРЕКП не передбачила в запропонованих тарифах достатньої компенсації збитків газорозподільних компаній. Тільки торік вони одержали втрати на суму, що перевищує 4,5 млрд грн. При запропонованих темпах фінансування збитки будуть відшкодовувати понад 20 років.

Та от невдача, НКРЕКП нарешті зважилася прийняти нову методику, а двоє її членів уже без повноважень. І тепер має відбутися процедура конкурсного відбору нових членів регулятора. Однак коли нову методику реально застосують, залишається запитанням без відповіді.

Виступаючи на форумі, директор "Регіональної газової компанії" Олег Ніконоров зазначив, що в 16 регіонах компанія надає 8 млн побутових клієнтів сучасні сервіси на європейському рівні (див. рис. 2).

Але це десятиліттями не вирішує накопичених проблем, зокрема технічних і боргових. 50% збитків газорозподільних компаній перетворюються на борги. На думку Ніконорова, газорозподільна компанія терміново потребує зміни регуляторного підходу. У нинішніх умовах РГК почала проекти переобладнання, в результаті яких 50% потужностей газорозподільної системи мають скоротити через нерентабельність.

Проте серед трьох основних видів енергоносіїв найвищу оцінку побутові клієнти поки що ставлять газопоставкам (див. рис. 3).

Як і в ГТС, у газорозподільної системи нині проблема з надлишковими потужностями. Ця система була розрахована на споживання 120 млрд кубометрів газу на рік, хоча 2018-го було спожито лише 32 млрд. Тому тепер, на думку Ніконорова, доводиться обслуговувати колосальні надлишкові потужності, і ці витрати закладаються в тариф, а отже, позначаються на споживачеві. Для оптимізації системи до нинішніх обсягів споживання, за розрахунками "Регіональної газової компанії", треба вкладати 10 млрд грн щороку протягом 5–7 років.

"Нині на інвестиції в газорозподільні мережі спрямовуються амортизаційні відрахування в розмірі 350 млн грн. Їхній обсяг залишається незмінним з 1997 р. Тільки якщо 22 роки тому це було 150 млн дол., то тепер — менш як 15 млн", — заявив на Українському газовому форумі Олег Ніконоров (див. рис. 4).

Якщо порівняти окремо взятого оператора газорозподільних систем з оператором систем розподілу, то виявиться, що інвестиції в електричні мережі удесятеро більші за капітальні вкладення в газорозподільні мережі.

За останні п'ять років кількість аварійних газопроводів збільшилася вдесятеро. Якщо 2015-го довжина аварійних газопроводів становила 1,6 тис. км, то 2020-го вона може досягнути 14,9 тис. Система розподільних газопроводів страждає від недофінансування, і якщо ситуація не зміниться, довжина аварійних газопроводів зростатиме в геометричній прогресії.

За великим рахунком, і ГТС, і ГРМ — в умовах зниження поставок і споживання газу — мають вирішити одне завдання: як вижити й бути рентабельними? "Нафтогаз" розраховує на інвестиції зацікавлених у транзиті європейських і американських партнерів, на участь у європейському ринку газу. Але поки що ті не квапляться. Тим часом скорочення транзиту однозначно позначиться і на системі розподілу газу: щоб вона працювала без збоїв, тиск у системі має відповідати технічним вимогам. І якщо газорозподільній компанії в Кропивницькому, якою управляє "Нафтогаз", він ще спробує допомогти, то що буде з усією газорозподільною системою країни при максимальному скороченні транзиту або навіть його відсутності, важко прорахувати. Тож уряду, ймовірно, треба буде рятувати не тільки ГТС, а й газорозподільну систему. Тим більше, що вона "заходить" буквально в кожен будинок.